Ансабмль Солістів „Крещендо” – це молоді (та ба! – дуже молоді) музики, які мешкають і працюють у Києві, хоча вони походять із різних регіонів України. Хто хоч раз почув музичні твори у їхнбому виконанні, той знає, що ця різноманітність торкається не лише географії, але й особистостей та стилів. Рідко буває, щоб слухачі в такій кількості прибули на Південний концерт (тобто який починається в неділю опівдні в Залі князя Богуслава Замку Поморських Князів у Щецині), як це було 19 червня. Усі місця були зайняті, тому пару десятків людей мусило стояти, а ті, які не вмістилися в залі, слухали концерту в коридорі.

Репертуар колективу досить великий: там і світова класика (твори Ф. Шуберта, Е. Ґріґа, С. Прокоф’єва, Х. Родріґо), і композиції українських митців (М. Березовського, Д. Бортнянського), опрацювання народних пісень і танців (здійснені, до речі, такими майстрами як Л. Ревуцький та Б. Лятошинський), а також діалоги з минулим у формі власних, абсолютно модерних опрацювань С. Гулака-Артемовського, М. Лисенка та А. Кос-Анатольського. А ще потрібно згадати українські романси, козацькі пісні, сучасну музику (М. Скорика, В. Зубицького). Учасники ансамблю ділять цей величезний репертуар на програми, тобто тематичні концерти, де присутні також елементи театралізації (ансамбль співпрацює з професіональним режисером).

Джазові імпровізації в аріах із „Наталки Полтавки” Миколи Лисенка не лише дозволяють слухачеві щиро всміхнутися, але це також вияв радості з боку юних музикантів – адже вони займаються найкращим видом мистецтва: музикою... „Крещендо” справді любить музику, розуміє її, вміє бавитися нею й уміє бавити інших, зацікавити їх, причарувати слухачів. Співаки й оркестранти просто живуть і дихають своїми ролями в рамках виконуваних творів, водночас пристрасно передаючи нотний запис і свої емоції, а також естетичні смаки. У цьому сесні кожен виступ цього колективу неповторний – він залежить від настрою виконавців, їхніх думок та переживань. Імпровізаційний хист і здатність реагувати на емоції публіки зразу ж помітні – музики „Крещендо” наче делікатний сейсмограф, що приймає кожну хвилю, яка йде від слухачів.

Хоча вони користуються досить великою кількістю традиційних інструментів (бандура, цимбали, домри, сопілка), київських музикантів не можна просто окреслити як ансамбль народних інструментів – чи вони грають естрадну музику, чи це джазові імпровізації, звучання „Крещендо” завжди свіже, неповторне, аж ніяк це не народне весілля. Проте в гуцульських творах та композиціях, в основу яких увійшла гуцульська музика, учасники ансамблю справляють враження, начебто вони вчора приїхали з Карпат, провівши все життя в Чернівцях, Кутах або Коломиї.

До речі, щецинський концерт проходив під знаком „Тіней забутих предків” – шедевр українського кіно знято майже півстоліття тому, коли нікого з виконавців концерту ще не було на світі. Фрагменти музики до художнього фільму можна віднайти в „Гуцульському триптиху” Мирослава Скорика та різні ремінісценції, алюзії й цитати з фольклору Гуцульщини прозвучали в чергових творах. Знамениті, сентиментальні й зворушливі народні пісні не звучали б так гарно, якщо не було б змоги послухати видатних митців: Тамари Ходакової (сопрано), Романа Шнуренка (тенор), Олексадра Форкушака (баритон). Прекрасні голоси, чарівність (особливо співачки), відчуття драматичного ефекту, сценічний хист і чистота співу справляли несамовити враження. Українська молодь співала надзвичайно легко, водночас дуже сильно, без непотрібного вібрато, без напруги в горлі, без мікрофонів – та стіни Залу князя Богуслава просто тремтіли! Співаки прекрасно бавилися сценами, які поставали перед заслуханою публікою: сварка закоханих, залицяння старого до молодої, флірт одної дівчини з декількома хлопцями тощо. Це ж була справжня радість, що вони можуть ділится цією музикою зі слухачами, це було щастя, що вони всі разом з собою та щей  серед нових друзів, серед людей, які так само закохані в красу звуків і які такі самі оптимісти – всім цим сіяли обличчя молодих музикантів. Щиросердечні взаємини і дружні почуття, які характерні для ансамблю як під час репетицій, так і під час концертів, переходили на другий бік сцени, до пару сотень щецинян, які сиділи в залі.

Цей незабутній концерт був доповнений словами захоплених слухачів, які після виступу ансамблю приходили до Святослава Кондратіва, вітали його й говорили, що, мабуть, чогось подібного ще не чули (беручи до уваги факт, що це казали старші люди, тим більша честь київського колективу, який зумів показати щось зовсім нове в музиці, зберігаючи при цьому найвищий художній рівень).

Нещасна нація, позбавлена політичної свободи, ховається (наче равлик) в культурі. Співає народні пісні та ці, що пов’язані з національними традиціями – українцям протягом століть відмовляли навіть у цьому, щоб вони хоч заспівали рідною мовою. Ансамбль Солістів „Крещендо” своїми голосами й майстерністю гри на різних інструментах, а також внутрішнім світлом, добрими очима й усміхненими обличчями свідчить, що виконувати музику (також на Україні) можна не лише зі смутку, болю й розпачу, але від щастя, дружби й любові – любові до мистецтва й до людини.