Хоча заявлені в назві мотиви віддавна супроводжують історію мистецтва, проте на переломі століть вони проявлені дужу сильно й характерно. Адже письменство того часу осягнуло найбільші відкриття, статегічні для цілої епохи. Розриваючи з традицією, вони шукали нової краси, відважно експериментували зі словом, пробували оприявнити інтуїцію й підсвідомість індивіда, глибоко досліджували меланхолію і страждання, страх екзистенції та страх смерті. Усі ці мотиви досконало втілені у творах видатних українських новелістів тіє доби, як-от Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник, Михайло Яцків. Сучасний польський читач не знає цих літературних імен, проте на зламі віків вони були широко знані, а новели згаданих письменників неодноразово перекладались іншими мовами, зокрема польською. У літературі раннього українського модернізму характерно переплітаються песимістичні настрої, відповідні до схилкової, декадентської постави, та опитимізм, що унаочнює як індивідуальну емансипацію особи, так і народно-визвольну тенденцію, патріотичну перейнятість. Можливо, саме тому українська новелістика не втрачає актуальності й через століття від часу її постання. Доповідач прагнутиме довести цю тезу.

Ярослав Поліщук, доктор філології, професор.

Працює на кафедрі україністики Ягеллонського університету, а також очолює кафедру літературознавства та журналістики Національного університету „Острозька академія”. Він автор відомих праць з української літератури ХІХ–ХХІ століть, питань української культури, теорії літератури (майже пів тисячі надрукованих текстів). Його найважливіші монографії це: Міфологічний горизонт українського модернізму (Івано-Франківськ 1998; 2002), Література як геокультурний проект (Київ 2007), Пейзажі людини (Харків 2008), З дискурсів і дискусій (Харків 2008), „І ката, і героя він любив...” Михайло Коцюбинський (Київ 2010). Професор Поліщук подарував українському читачеві у своїм перекладі книжку Алєксандра Ф’юта Зустрічі з Іншим, Харків 2009). Він також поет, есеїст, співорганізатор і співучасник різних літературознавчих заходів, філологічних часописів, завдяки своїм багатим контактам у всій Європі відомий як один із найкращих знавців української літератури не лише на фоні польської україністики. Міжнародною премією УФК імені Володимира Винниченка (2003) та Всеукраїнською премією імені Івана Огієнка (2005).