Свято розпочалося з відкриття виставки «Петриківський розпис», яку презентував заслужений  майстер  народної творчості України Андрій Пікуш. Про село Петриківка на Дніпропетровщині знають далеко за межами України. Петриківський орнамент має багатовікову традицію. Із покоління в покоління передавали його традиції - візерунок із чудернацьких квітів та небувалих птахів. Спочатку ними прикрашали стіни. Поступово із петриківських селян виділилася група професійних майстрів, які розписували не лише хати, а й скрині та музичні інструменти. Торік петриківський розпис було номіновано до списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО. 

  

              Радість пізнання життєдайної символіки петриківського малюнку у власноручному виконанні допомагали отримувати щохвилини впродовж усього фестивалю на майстер-класах для дітей і дорослих заслужені майстри народної творчості України Наталя Рибак та Руслана Вронська.

            Не бракувало охочих навчитися  виготовляти вироби зі скла,  глини або отримати авторський малюнок художника з Івано-Франківська Владковського Владислава.

 

          Незвичайною складовою цьогорічного фестивалю було феєричне свято для усіх дітей Щецина, яке організувало Об’єднання. Безліч забав, подарунків, солодкого почастунку пропонували клоуни малечі. 

          Гості з нетерпінням чекали, якої ж страви навчаться вони готувати: адже кожного року – це щось особливе. Звичайно, не обійшлося без знаменитого українського борщу.

         Українське музичне мистецтво представляли не тільки фольклорні, але й сучасні рокові колективи: заслужений ансамбль пісні і танцю із смт  Торчин «Колос», «Веселка» (Івано-Франківськ), Вишиванка (Полтава), «Горицвіт» (Берлін), Flit (Львів),   Kozak System (Київ).

 

         

Долучилися до свята й українські байкери з Польщі.

          Уперше  урочисте завершення фестивалю відбулося у Щецинській філармонії. Ансамбль з Києва «Crescendo» полонив серця присутніх майстерністю віртуозів світового рівня.  

         Талановиті  майстри, художники, музиканти, співаки і танцюристи надзичайно високого гатунку й професіоналізму, на жаль, не завжди поціновані  рідною  Батьківщиною, попри матеріальні труднощі, іноді за власний кошт, їдуть за кордон, пропагуючи прекрасне українське мистецтво, презентуючи безцінний народний скарб  сучасному світу, виступаючи своєрідними дипломатами, котрі руйнують жорсткі віртуальні  кордони незнання або непорозумінь.

 

       

Мешканці Польщі та й інших країн,  котрі є гостями щорічного фестивалю,  пізнають щоразу все нові й нові сторінки невичерпної джерельної української скарбниці. Представники української діаспори наповнюються гордістю через те, що належать до мудрої, духовно багатої,  величної нації. А ті, хто приїздять з України, не лише мають можливість познайомитися з  Європою без кордонів, але й глибше пізнати історію власного народу, ймовірно, «погортати» раніше не знані сторінки. Буває й таке, що дехто має нагоду вперше познайомитися зі своїми рідними та близькими, котрих без іхньої згоди, насильно було вивезено з рідних земель у 1944- 1946, 1947, 1951 роках. А для Об’єднання українців у Польщі  є можливість  налагоджувати нові партнерські стосунки у різних куточках України.