Літопис
«Літопис»
До першого числа наукового часопису Українського історичного
товариства у Польщі під назвою «Літопис» увійшло 10 статтей поділених
у секціях:
Статті, Біографії та Рецензії, Омовлення.
Видання відкриває стаття професора Омеляна Вішки «Історія князівства та
воєвідства белзького», від середньовіччя до другої половини ХVIII ст., тобто від
періоду існування галицько-волинського князівства по край белзького
воєвідства у межах Речіпосполитої. Автор представив у ній з одного
боку політичні переміни, що наступали на згаданій території, з другого
– соціальні та економічні процеси. Увагу О. Вішки в особливий спосіб
привернула еволюція етнічного та релігійного характеру провінції, її
поглинання західною цивілізацією.
Стаття молодого, перспективного історика – Марка Козубеля – стосується
історії відомої частини військ Української Народної Республики – 3-ї
Залізної Дивізії – у період одного з етапів українсько-російського
конфлікту (з вересня по грудень 1919 року). Автор відтворив
чисельність, озброєння, та передусім політично-суспільні обставини, в
яких відбувалися догочасні події. Акцентував м.ін. роль західних
держав у остаточній поразці українських державницьких сил у змаганнях
на зламі другого і третього десятиріччя ХХ ст.
У другій статті авторства Омеляна Вішки висвітлюється питання
полонених у роках 1919¬–1920 українців у польському таборі у Бересті.
Автор, прекрасно обізнаний у проблемі (присвятив її значну частину
свого наукового доробку), показує історичний фон полонення, ставлення
поляків до українських полонених (головним чином галичан), умови життя
у таборі. Вішка пригадує, що на просторі кількох місяців (до кінця
січня 1920 р.) загинуло у таборі (від пошесті, негуманних умов)
щонайменше 2400 українців.
Професор Роман Дрозд – один з найкращих знавців питання польської
національної політики у роках комуністичного режиму (1944¬–1989). У
половині 40 рр. польські комуністи випрацювали основний напрямок
національної політики, який послідовно реалізували у наступні
десятиріччя. Польща мала бути однонаціональною державою, національні
меншини мали асимілюватися. У статті показані чергові етапи реалізації
прийнятих у 40 рр. тез по відношенні до українців. Головним засобом
для асиміляції залишків українського населення (після депортацій
1944–1946 рр. у межах Польщі залишилося біля 150 тис. українців) мало
стати вивезення з рідних земель і розпорошення
у «польському» морі на західних і північних землях (акція «Вісла»). У
роках 1947–1952 українське питання формально не існувало. Наглядом над
українцями займалося Управління безпеки. Певні зміни наступили щойно
від 1952, а згодом 1956 р. Символом змін було фактичне (хоч без
формального) узаконення мережі грекокатолицьких станиць, та створення
Українського Суспільно-Культурного Товариства (УСКТ). Подальші зміни
були можливі щойно опісля демократичних перетворень виниклих унаслідок
спалаху «карнавалу» «Солідарності» (1980–1981), та процесів, які
проходили у внутрі української громади у Польщі.
Стаття професора Гданського університету – Ігора Галагіди, це
синтетичний, проте доволі повний огляд джерельнох бази та існуючох
літератури, що стосується питання інвігіляції (нагляду) та репресій,
яких у «народній» Польщі зазнала Грекокатолицька церква. Автор
констатує, що посеред найбільш суттєвих дослідницьких проблем
знаходяться: питання про політику комуністичних властей до
Грекокатолицької церкви, репресії, яких досвідчили духовні особи,
діяльність оргагів безпеки та співвідношення між духовенством
грекокатолицьким, православним та римокатолицьким.
Ярослав Сирник наводить дані про кількість українців заарештованих
органами безпеки комуністичної Польщі на території Долішньої Сілезії.
Це, як мінімум 185 осіб, проте можна сміло оцінювати цю цифру, як
мінімальну. Значна група заарештованих була пізніше приречена до
ув’язнення строком до 15 років. Автору вдалося також знайти
підтвердження для 5 випадків засудження на кару смерті, а також
пригадати прізвища осіб, яких вбито органами безпеки при спробі
арешту.
Іван Смолинський – постать, про яку пише у своєму нарисі Юрій
Старинський – трагічна подвійно. Ті, які знали Смолинського, як
«нашого лікара», запам’ятали його, як добру, зичливу, сердечну людину,
яка не знівечила себе навіть у воєнні роки. Втім після закінчення
війни Смолинський, став жертвою переслідувань з боку Управління
безпеки, переслідувань, які закінчилися у 1947 р. його смертю.
Протягом наступного часу сформовано комуністичною пропагандою «чорну»
легенду Смолинського, буцім-то чільного «ватажки» Української
Повстанчої Армії (УПА).
Aктуальні новини
Дні української культури
Запрошуємо до участі у фестивалі
„XVІII Дні української культури”
29 травня - 01 червня 2014 р.
м. Щецин Польща
Посиденьки
.jpg)
Посиденьки -слухай радіопередaчу Українців у Щецині
XVII Дні української культури
XVII
Дні
української культури
Щецинське відділення Об’єднання українців у Польщі та замок князів Поморських запрошують на XVII Дні української культури, які триватимуть від 29 травня до 2 червня 2013 року у Щецині