Дванадцять років тому українці, виселені у 1951 році зі свого села Літовищі на Західній Бойківщині, котре сьогодні належить Польщі, віднайшли на рідній землі два дзвони, заховані їхніми дідами. Але забрати їх до новозбудованої дзвіниці в Херсонській області українські селяни досі не можуть, тому що Міністерство культури Польщі вирішило перетворити предковічні сакральні цінності на предмет бартеру.

Історія дзвонів «Івана» та «Михаїла»  така ж драматична, як історія бойків, котрих вивезли вглиб УРСР.  Саме тоді у 1951 році уряди Польщі та СРСР вирішили обмінятися ділянками державних територій. Радянський Союз отримав Сокаль, Белз та Кристинополь, натомість Польща – Західну Бойківщину. Поляків з рівнинної Люблінщини вивезли до гірської околиці, а бойків розсіяли по чотирьох областях Південної України. 

Селяни не хотіли вірити, що покидають рідну землю навіки, тому старші газди в селі Літовищі зібралися на таємну нараду, щоб вирішити, як зберігти церковне майно. Найскладнішою видавалася доля дзвонів. Було прийнято рішення закопати їх. Тож вночі Михайло Грицуняк, Йосиф Воляр, Федір та Йосиф Петяхи, Михайло та Василь Іваніви здійснили  намір старійшин і дали обітницю зберегти таємницю до певного часу.

І ось наприкінці 1990-х років Йосифові Петяху вдалося побувати на Батьківщині. Він показав місце на літовищанському цвинтарі, де заховані дзвони. На той час у Дудчанах почали зводити церкву і дзвіницю. Парафіяни, нащадки депортованих, розпочали пошуки шляхів, аби повернути святиню українцям. Результатом довготривалих перемовин Польського державного відомства з питань культурної спадщини за кордоном та Національного комітету з питань повернення в Україну культурних цінностей було отримано спеціальний дозвіл і 16 червня 1999 року дзвони знайдено.

З того часу Варшава та Київ не можуть знайти порозуміння. Натомість Рада гміни села Літовищі одноголосно ухвалила рішення передати дзвони нащадкам колишніх мешканців їхнього села, котрі зараз проживають у Дудчанах в Україні, без будь-яких умов. Та уряд Польщі не дослухався цієї пропозиції.

Вже відійшли у вічність ті, хто заховав дзвони у рідній землі та у своєму серці, переказавши дітям та онукам повернути святиню до церкви. Просить Бога дати їй ще трохи життя 90-річна Феня Лесишина, родичі котрої колись придбали дзвони для парафії, щоб хоч раз почути  знайомий з дитинства передзвін. Та чи залунає він у гірських Бескидах для її односельців, меркантильно вирішують високі посадовці...