Мовна скарбниця української казки

Дьоміна Алла
                                                                                                    
Мова як суспільне явище існує в різних, зумовлених суспільно-політичною, соціально-економічною практикою і факторами духовного суспільства, формах. Наукове вивчення структури мови, розгляд закономірностей її функціонування та розвитку, а також удосконалення методики викладання рідної мови   у школі та розробки проблем культури мовлення є неможливим без дослідження усних форм існування національної мови. У багатьох лінгвістичних працях логіків та граматистів визначається вплив мови на мислення, на план вираження думки, яка створюється у мовному середовищі і безкінечна щодо форми вираження. Процеси мовоутворення перебувають у центрі уваги психологів,  граматистів, спеціалістів у галузі загального мовознавства, які стверджують, що мовотворення – це «найменшою мірою акт передачі готової думки, або акт механічного поелементного перекладу з якогось внутрішнього коду на натуральну мову». (1) Матеріально виявлена мова – це і не реалізація якихось первинних психічних образів. Як зазначає О.С.Мельничук, мовоутворення здійснюється на матеріальній основі – лише з використанням існуючих знаків» (2) Протягом останніх десятиліть з’явились грунтовні дослідження семантико-синтаксичної структури речення в сучасній українській літературній мові. (3) Привертає до себе увагу і синтаксис фольклорної мови, зокрема, пісенної творчості. (4) А ось проблеми синтаксичної будови українських казок досліджувались сучасними лінгвістами  недостатньо. Ця проблема багатоаспектна і потребує систематичного, комплексного підходу до її вирішення.Одну з основних позицій у цьому питанні займає вивчення структури синтаксичних конструкцій.
Загальновідомим є твердження про те, що вивчення літературної мови в усіх її функціонально-стильових різновидах, у широкому соціолінгвістичному плані з урахуванням мовно-культурного, мовноукраїнознавчого аспектів неодмінно пов’язане з проблемою «мова фольклору і літературна мова». Мова усної поетичної творчості передає наступним поколінням і факти героїчної боротьби за волю, і картини соціального та родинного побуту, і найрізноманітніші гами людських почуттів, оцінок, втілених у відшліфовані словесно-виражальні форми. (5) Народна поетична творчість – складова частина національної культури. Вона становить ту культурну спадщину, без вивчення і засвоєння якої не може бути справжнього новаторства в сучасній літературно-мовній практиці.    
Результатом практичної діяльності людей є світ речей. Казки ж, на перший погляд,  – суто духовні утворення, задовільняють і практичні, і духовні запити людини.(6) Вони містять у собі рекомендації, поради, настанови, завдяки яким люди можуть будувати свої взаємовідносини.  Досконалий витвір народної фантазії, що впродовж багатьох століть був одним із дійових засобів задоволення естетичних потреб народу, казка є чи не найдосконалішим жанром фольклору. (7). Як й інші традиційні жанри фольклору, казка становить певну художню систему, що своєрідно поєднує риси, набуті протягом більш ніж тисячолітньої історії та відшліфовані у віках, з елементами відносно новими, поява яких зумовлена потребами і особливостями сучасного функціонування. Казка виступає складним художнім феноменом.(8) Вона має особливу ритміку. Аналізуючи структуру казки, М.С. Грушевський влучно відмітив: «У наших казках і переказах подекуди заховалися також ритмічні і пісенні частини – в промовах героїв і у різних «загальних місцях», котрими старий казковий стиль був, очевидно, далеко багатший, ніж нинішній...» (9) Записи усної народної творчості збагачують українську літературну мову в її просторовому й часовому вимірах. Мова фольклору – функціонально-стильовий різновид діалекту, генетично однорідний з діалектно-побутовою мовою, але вона відрізняється своєю функціональною та жанровою диференціацією. А це, безумовно, сприяє виникненню в поетичному мовленні окремих елементів, які є властивими лише для цього різновиду мовлення. Загалом відмінності невеликі, що дозволєя відносити мову фольклору до наддіалектної.(10)

Українська казкова скарбниця зачаровує своїм багатством, яке ми бачимо перш за все в різному характері психології мовлення оповідачів. Багато особливостей фольклорного тексту визначаються своєрідністю мови автора казки. Мова виконавця побудована не лише за принципом «формульної теорії  її прибічників» (11). Мовець зберігає в пам’яті величезну кількість поетичних формул. Одночасно автор повинен під час розповіді робити заміну мовленнєвих одиниць. Це веде до виникнення варіантів тексту. В першу чергу використовується «загальнопоетичний резерв» варіантів (12). Залежно від будови тексту обирається мовна одиниця (слово, словосполучення, речення). Функціональний статус слова та речення, їх співвідношення не завжди є тотожним у кодифікованій писемно-літературній мові та усно-поетичному мовленні, яке має свої глибокі традиції, неповторні будівничі особливості. Своєрідність фольклорної мови проявляється на всіх рівнях мовної структури. Синтаксис української мови – багатюще надбання загальнонародної української культури. «У своїх гнучких різноманітних формах, що склались у чітку закономірну систему, - зазначає      М.У. Каранська, - він відтворив історичні скарби мислення, переживання й почуття, а отже, й мовні взаємини всіх поколінь українського народу» (13) Все життя українського сспільства, котре пропускається через колективну свідомість, відображається у мові. Вивчення усного мовлення є одним з найважливіших завдань лінгвістів у всьому світі. Ці дослідження дають наукову основу для глибоких висновків про структуру національних мов, про їх динаміку і багатогранні функції в комунікації, вони створюють грунтовні підстави для наукових рекомендацій щодо суспільної мовної практики в усіх сферах життя.

Узагальнюючи досягнення сучасної науки, Г.О.Золотова, спираючись на співвідношення семантичних, морфологічних та синтаксичних ознак, окреслила типологію простого речення. Вона показала системну стратифікацію центральних та периферійних синтаксичних моделей як засобів вираження типових мовних значень. (14) Не викликає сумніву той факт, що система моделей речення в цілому відображає загальну модель мовного бачення людиною світу. В центрі такої моделі стоїть людина як особа, котра говорить, тобто представник мовного колективу, та головна діюча особа світу, про який вона говорить. Причому позиція мовця мотивується прикріпленістю до типових суспільно-комунікативних ситуацій мовлення та індивідуальним ставленням до змісту мови, мовними засобами її вираження, місцем мовця в часі та просторі по відношенню до перетворюваної в мовленнєве повідомлення реальної дійсності. Представники антропоцентричної точки зору на мову вважають, що людина як творець та носій мови, сприймаючи явища природи, впливає на предмети, які її оточують, сама створює предмети. При цьому предмети наділяються здатністю діяти. Людина – центральна постать мови і як мовець, і як головна діюча особа світу, про який вона говорить. Спостерігаючи за ознаками предметів та їх взаємодією, людина абстагує та пояснює її, знаходить причинно-наслідкові зв’язки подій та явищ. Гносеологічна діяльність відображається у синтаксичних конструкціях, при цьому використовуюється «авторизація, каузація, підрядні відносні речення при дієсловах думки та інформації» (18) Сучасна лінгвістична наука виділяє два комплекси ознак речення: 1) підсестема сюжетного часу, в якій спостерігаються конкретні дії, є свій хронометраж, перцептивна «присутність» мовця, автора; 2) підсистема несюжетного часу, яка характеризуєтьсмя неконкретними, множнними, нереферентними іменами, діями, які не спостерігаються (хоча можливі і референтні, і такі, що спостерігаються), відсутність хронотипу, конкретної тривалості дії, непричетність мовця до повідомлення».(19)
Представники функціонального синтаксису свідчать, що саме завдяки цим комплексам ознак відбувається організація протиставлення двох основних комунікативних типів, регістрів мовлення: зображуваного та інформативного. На перетині зображуваності та акціональності виникає зображувально-розповідний регістр. На перитині зображуваності та квалітативності - зображувально-описовий. За таким же принципом Г.О.Золотова визначає інформативно-розповідний та інформативно-описовий регістри (значення дії або якості, властивостей, але абстрагованих від хронотипу).

Отже, мовні блоки зображуваного та інформативного регістрів в її різновидах і є тими конститутивними одиницями, з яких складаються (або на які можуть бути розчленовані)  тексти різноманітного комунікативного призначення. Різні роди та жанри суспільно-мовних  практик  демонструють притаманні кожному з них типові композиційні об’єднання зображувальних та інформативних блоків в їх різновидах, які відрізняються більшою або меншою рухомістю конструкції.

Все це яскраво відображається у синтаксичних конструкціях українських казок. Отже, занурення у чарівний світ казки дає можливість не лише осягнути життєвий досвід поколінь, але й навчитися успішній комунікації сьогодні.

Використана література
1.Кацнельсон С.Д. Речемыслительные процессы // Вопросы языкознания. – 1984. - №4.
2. Мельничук О.С. Приниципи вивчення природи мови. Розвиток структури слов’янського речення. – К. – 1966.
3. Вихованець І.Р., Городенська С.Г., Русанівський В.М. Семантико-стилістична структура речення. – К. – 1983.
4. Єрмоленко С.Я. Синтаксис і стилістична семантика. – К. – 1982.
5. Петров Н.И. Очерки истории украинской литературы XVII-XVIII века. – К. – 1980.
6. Русин М.Ю. Фольклор: традиції і сучасність. – К. – 1991.
7. Бріцина О.Ю. Українська народна соціально-побутова казка. – К. – 1989.
8. Осовецкий И.А. Язык фольклора и диалект //Основные проблемы эпоса восточных славян. – М. – 1958.
9. Грушевський М.С. Історія української літератури: В 6-ти т. Т.І /Упорядн. В.В.Яременко. – К. -1993.
10. Хроленко А.П. Наддиалектен ли язык русского фольклора //Фольклор в современном мире. Аспекты и пути исследования. – И. – 1991.
11. Дунаєвська Я. Українські народні казки. – К. – 1992.
12. Чистяков К.В. Вариантность и поэтика фольклорного текста// история, культура, этнография и фольклор славянских народов. ІХ Международный съезд славистов. – М. – 1983.
14,15,17,18,19 Золотова Г.О. Коммуникативные аспекты русского синтаксиса. – М. – 1982.
16. Вихованець І.Р. Нариси функціонального синтаксису української мови. – К. – 1992.