“Пливе кача по Тисині... ”

   Захисники київських барикад не знали де загинуть. Проте знали: якщо доведеться, то за Вкраїну і за людську гідність, потоптану чужинцями. За прагнення українців до демократії. За повагу до прав людини. І за нас з вами.

   Повільно, ніби знехотя, наступає світанок. На передовій горять підпалені шини і важкий шлейф чорного диму повис над барикадами. Холодно і тривожно. Наступає ще один день революції. День Соборності України, що сьогодні приніс в українські родини горе і страждання.

   Учасник народного протестного руху Сергій Нігоян із Дніпропетровщини став першою жертвою силового протистояння на вулиці Грушевського у Києві. Вірменин за національністю прийшов підтримати народ, серед якого народився і проживав.

   Протестувальник Євромайдану Михайло Жизневський загинув внаслідок прицільної стрільби бійців силових підрозділів на вулиці Грушевського. А 26 січня, у День народження білоруського побратима, в Михайлівському Золотоверхому соборі УПЦ Київського Патріархату відбулася панахида за славним сином братнього нам народу.   

   Згодом, від отриманих кульових поранень, під час сутичок із спецпризначенцями на вулиці Грушевського, помер в одній із київських лікарень Роман Сеник зі Львівщини.

   Пізніше, у бориспольській лісосмузі, було знайдено тіло активіста Майдану львів’янина Юрія Вербицького, котрого викрали невідомі з лікарні.

   30 січня у Коломиї поховали з почестями та оголосили  жалобу за померлим активістом мирних  акцій протесту у центрі столиці - Богданом Калиняком. Упродовж двох місяців, майже без сну і відпочинку, український патріот допомагав пораненим, заступав на нічні чергування на барикади, надавав благодійницьку допомогу, виконував різні роботи. До свого Дня народження пан Богдан не дожив всього два дні. Учора йому мало б виповнитися п’ятдесят три роки.   

    Один з лідерів Автомайдану Дмитро Булатов, який зник напередодні Дня Соборності України, знайшовся увечері, 30 січня, в селі Вишеньки під Києвом. Невідомі били його і піддавали тортурам, а після довготривалих знущань активіста вивезли в ліс і викинули з машини.

   У результаті жорстокого свавілля правоохоронців понад тисяча мирних протестувальників зверталася до лікарів за допомогою, з яких близько семисот госпіталізовано. Проте значна частина постраждалих, через небезпеку бути затриманими чи викраденими, у державні лікувальні заклади не поступає. Близько тридцяти активістів вважаються зниклими безвісті.

   Під час виконання своїх професійних обов’язків десятки журналістів і медиків-волонтерів отримали поранення.

   Правоохоронці стріляють в учасників акцій гумовими кулями, набоями зі сталевим шротом. У натовп летять світлошумові гранати, застосовуються міліцейські кийки, водомети і сльозогінний газ.

   Нема гарантії, що це всі жертви, нема впевненості, що завтра ми не почуємо про нових загиблих. Сьогодні, це межа, яку ми вже пройшли.

   На барикадах переконані: “За насильство, за виконання злочинних наказів, за смерть і кров відповідатимуть всі, хто винен у скоєному. – Тому влада, однією з норм якої є: “Оцените красоту игры – мы их развели как котят”, не має майбутнього”.   

   До мільйонів учасників акцій мирних протестів, котрі оберігають безцінний скарб єдності,  свободи і незалежності українського народу, приєднуюсь і я – 

Микола СОЛОНЕНКО.  

Світлини для фоторепортажу надані численними учасниками цього особливого і незвичайного зламу нашої національної історії.