І нема підстав себе тішити ілюзіями, як це роблять деякі наші “опозиційні” політики, що він поки що не підписав угоду про вступ України до Митного союзу. Ця формальність не перешкоджає Януковичу повністю ліквідовувати економічну незалежність через здачу Москві стратегічних підприємств і цілих галузей української економіки. І робиться це дуже підступно через передачу цих підприємств під контроль російському капіталу, а також заганяючи Україну у російську боргову яму.

А далі інші складові національної безпеки: Збройні Сили, СБУ, гуманітарна сфера (освіта і наука), інформаційна політика, закордонна політика тощо. Зрештою, через відповідну промосковську, антиукраїнську кадрову політику ці структури вже контролюються Москвою: СБУ фактично перетворено у філію ФСБ або на догоду Москві руйнуються як, наприклад, Збройні Сили, система освіти і науки. Якщо і раніше російська агентура була інфільтрована практично у всі державні структуру, то при Януковичу уряд в Україні перетворився у п’яту колону Росії включно з прем’єром Азаровим.

Тобто, остаточне оформлення України чи то у Митному Союзі, чи відразу у Євросоюзі, якщо Янукович утримається при владі ще кілька років, лише справа часу, навіть якщо Кремль вирішить його замінити якоюсь іншою маріонеткою. Бо ґрунт для здачі України Янукович готовить з перших днів свого президентства.

Зрештою, подібна ситуація спостерігалася на початку минулого століття. Московсько-більшовицькі окупанти ліквідували УНР, придушили рух опору, і посаджений маріонетковий антиукраїнський (за духом і національністю уряд) у Харкові 1922 р. загнав Україну в СРСР – відновлену Леніним вже більшовицьку російську імперію, лицемірно замасковану під іншу назву, відмінну від царської.

Сьогодні в Україні маємо уряд за суттю і за національним складом (аналогічно Харківському більшовицькому) антиукраїнський, наскрізь корумпований, мафіозний, який повністю тягне на назву окупаційного. І на чолі цієї піраміди з необмеженими повноваженнями стоїть Янукович, який керує Україною, незважаючи на Конституцію і Закони України, чисто за правилами мафії.

Насправді, декларування Януковичем євро інтеграційних намірів було хитрим блефуванням і не більше. В цьому я був впевнений постійно, аналізуючи його конкретні дії, а не брехливу демагогію.

Конкретні факти якраз підтверджують, що Янукович послідовно і постійно діяв всупереч європейським цінностям, правовим принципам, всі свої зусилля скеровуючи на:

1. зміцнення мафіозно-олігархічного режиму;

2. інтенсивно розбудовував систему особистої авторитарної диктатури;

3. перетворення правоохоронних органів у каральні, які призначені обслуговувати його особисто і мафіозно-бандитське формування яке він і очолює;

4. руйнувавання до решти судової системи, перетворивши правосуддя у судочинство по захисту інтересів, очолюваного ним мафіозного клану;

5. під його керівництвом і безпосередньо за його особистої участі та «Сім’ї» до неймовірних меж розрослася корупція і рейдерське захоплення (загарбання) чужої власності;

6. відбувається нечуваних розмірів розграбування державного бюджету;

Внаслідок такої політики Україна опинилася на грані дефолту

Опинившись в кріслі президента Янукович проявив себе як злісний законопорушник і руйнівник Конституційного ладу замість визначеного Конституцією і Законом про Президента бути гарантом Конституції , прав і свобод громадян.

Першим ганебним кроком після обрання президентом Януковича стало цинічне заперечення Голодомору-геноциду українського народу 1932-33рр., незважаючи на незаперечні факти зафіксовані у відповідному Законі України та названі судом його організатори. Чим наніс образу мільйонам жертв замордованих голодом українських селян і всьому українському народу. На догоду кремлівським нащадкам, організаторам голодомору, Янукович скоїв страшний моральний злочин, за який не може бути прощення цьому фарисею, що ще й прикидається віруючим.

У квітні 2010р. він підписав Харківську угоду, яка абсолютно суперечить 17 ст. Конституції України, наносить загрозу національній безпеці України. Такі дії мають очевидні ознаки державної зради (111 ст. ККУ).

Восени 2010р. в його інтересах і за його участі було здійснено конституційний переворот (незаконне повернення до Конституції 1996р.). Президент як гарант Конституції мав би не допустити такого беззаконня. Ці дії теж підпадають під відповідну статтю ККУ (365).

Янукович підписав цілий ряд законів, які суперечать Конституції України і ухвалені у неконституційний, шахрайський спосіб. Зокрема такі важливі як: Закон про всенародний референдум і Кримінально-процесуальний кодекс (обидва як інструменти для встановлення диктатури), Закон про засади мовної політики (розрахований на витіснення української мови і нищення української культури, суперечить 10 ст. Конституції і стратегічно спрямований на русифікацію України), Пенсійний і Податковий кодекси, які обмежують соціальні права наших громадян.

І нарешті, всупереч волі більшості українського народу і Закону України, самочинно розвернув курс політики на підпорядкування України Російській імперії. Чим викликав обурення і масові протести українського народу.

Янукович і його бандформування вирішили приборкати протести масовими силовими репресивними заходами, але наразилися на ще більш активне обурення громадськості.

Тепер Янукович і його поплічники змінили тактику репресії, спрямовану на індивідуальний терор проти громадських активістів, який здійснюється планомірно по всій Україні. Задіяна вся репресивна машина. Це дуже небезпечна тактика, в якій відчувається московсько-гебешна технологія. На таку тактику режиму Януковича український Майдан має відповісти ще більш організованими і різносторонніми протестами.

Проаналізувавши діяльність Януковича на посту президента, приходимо до висновку:

1. Янукович зруйнував конституційний лад в Україні через організовану ним незаконну зміну Конституції і сконцентрував у своїх руках необмежену владу.

2. Він здійснив цілий ряд кримінальних і державних злочинів, поставив себе над Конституцією і законами. Таким чином, Янукович втратив ту легітимність, яку отримав на виборах. Він не має ні юридичного, а тим більше морального права посідати пост Президента України.

Скептики можуть сказати: ну і що, йому від цього ні холодно, ні гаряче, він і далі залишається при владі і витворяє що йому заманеться. На сьогодні це так. Але потрібно думати про перспективу, утверджуючи у суспільства переконання, що Янукович втратив законне право займати посаду Президента України. Звичайно Янукович мусить бути усунений від влади і відданий під суд.

Але шлях до цього лежить через суспільне неприйняття його як президента, а навпаки, як головного законопорушника. Має бути створена сфера активного психологічного тиску на Януковича. Кожен доброчесний громадянин повинен демонстративно перестати називати Януковича президентом. І якщо журналісти, українські політики (представники так званої партії регіонів не є українськими політиками), громадські діячі, всі публічні люди демонстративно перестануть називати Януковича президентом – це матиме відчутний деморалізуючий вплив на базову основу його підтримки – мафіозну структуру, яка виступає під назвою «партія регіонів». Це особливо стосуватиметься тих, кого загнали туди погрозами репресій або пристосуванців, які вступили туди побоюючись рейдерських атак, активних опричників Януковича і каральних органів, які діють за наказами цих опричників.

Зараз є цілком очевидним, що так звана партія регіонів функціонує не як політична партія, а як типова мафіозна структура з чітко визначеним глава рем Януковичем. Крім цього ця організація є відверто антиукраїнською.

Після подій останніх місяців є достатньо підстав стверджувати, що всі, хто залишається членами «партії регіонів» є аморальними істотами. Порядних людей в цій організації в принципі не може бути. На тих, хто дійсно є фаховими, здібними (хоч їх там і небагато) лягає ще більша відповідальність, бо вони своїм авторитетом підтримують злочинну організацію і її вожака.

Психологічний тиск, обструкція їх і їхніх родин, друзів має перевершити їхній страх перед Януковичем і його опричниками. Така тактика ставлення до цих моральних потвор призведе до розброду у «партії регіонів» і наступного розпаду цієї вкрай небезпечної для України і її громадян організації. В кінцевому рахунку це позбавить соціальної бази підтримки диктатора Януковича і його кліки.

Обґрунтоване роз’яснення, а відтак і розуміння в суспільстві втрати Януковичем легітимності як президента матиме силу головного аргумента при усуненні його від влади.

Ця аргументація має надзвичайно важливе значення міжнародно-правового характеру. Зокрема це дасть підстави анулювати всі його договори і домовленості з Росією, спрямовані на ліквідацію незалежності Української держави і затягування України у російську боргову яму. Адже український народ не може розплачуватися за підтримку Росії збереженням при владі узурпатора Януковича.

Янукович більше не може керувати державою

Отже, найголовніший висновок такий:

Перебування Януковича на посту президента з нинішніми повноваженнями не сумісне з існуванням незалежної Української держави.

Функціонування правових систем держави, в тому числі найважливішого, права народу формувати структури влади через вільні демократичні вибори при президенті Януковичу, неможливе. Звичайно, формально вибори відбуватимуться, але як звичайнісінький фарс, при якому навіть голосів не рахуватимуть – заповнюватимуться потрібні для банд формування кліки Януковича протоколи, потрібними людьми. Для гарантування «демократичного» вибору і спокою на дільницях за ними будуть закріплені опричники з «Беркуту».

Для збереження державності, гарантування прав і свобод наших громадян необхідною умовою є усунення від влади Януковича! За сучасних умов здійснити це шляхом виборів неможливо!

Змусити Януковича відійти від влади можливо лише розмаїтими засобами масово непокори, бажано мирними, але не тільки обов’язково мирними. Мусить бути усунення Януковича будь-якими доступними засобами, бо це рівнозначно збереженню держави.

Боротьба має бути цілеспрямованою, скоординованою і всеосяжною.

Найголовніше і першочергове завдання на даному етапі – це зупинити процеси ліквідації держави і встановлення тоталітарного режиму, які форсовано здійснює Янукович. Без усунення від влади Януковича це завдання нездійсненне. Тобто стратегічним завданням є – зміна системи влади. Для його досягнення потрібен комплекс тактичних продуманих заходів, які мають привести до перемоги.

Оскільки в руках Януковича сконцентрована вся повнота влади в державі і в підконтрольному йому кримінально-мафіозному утворенні «партії регіонів» — це означає що він є тим стрижнем, на якому тримається вся нинішня кримінальна система в державі.

Тобто Янукович і найближче його оточення мусить відчувати безперервні удари « Майдану».

Кожен член «партії регіонів» повинен відчути психологічну атаку свідомих українських громадян. Членам цього кримінального угрупування, їх сім’ям, потрібно постійно нагадувати, що вони, перебуваючи в цій структурі, є співучасниками злочинів кліки Януковича і кожен з них нестиме свою долю відповідальності: моральну, політичну, а особливо активні і безпосередньо задіяні в злочинах — обов’язково і юридичну.

Роль парламентської опозиції

Парламентська опозиція повинна відкинути непотрібні амбіції, особисті і групові інтереси, і замість пустопорожніх заяв і декларацій, нарешті перейти до конкретних, продуманих рішучих дії. Тобто почати сповна виконувати роль опозиції. Це прямий обов’язок депутатів перед виборцями, які саме для цього наділили їх депутатськими повноваженнями.

В нинішніх умовах, коли народ масово виступає проти діючої кримінальної влади, яка зраджує національні інтереси та свавільно і тотально ігнорує права громадян, погрязла в неконтрольованій корупції і, таким чином, втратила легітимність – в цій ситуації депутати, що входять до парламентської опозиції, фактично залишаються єдиною частиною з владних структур, які мають легітимний статус ще й підсилений протестуючим народом на майданах України.

Це зобов’язує опозицію в цілому і кожного її депутата зокрема усвідомити ту величезну відповідальність, яка лягає на них. Тому хотів би, аби подальші мої зауваження і в опозиції, і в суспільстві не сприймалися як критика, спрямована на підрив авторитету парламентської опозиції. Якраз навпаки: турбота за долю України, відповідальність за безпеку нашої держави спонукає мене не мовчати. В тому числі, не можу мовчки спостерігати прикрі помилки і не доопрацювання. А змушений публічно про це говорити, бо лідери парламентської опозиції, не маючи достатнього досвіду політичної боротьби і політичної волі, нажаль, знаходяться в полоні надмірних амбіцій і зазнайства та не бажають переймати досвід своїх попередників (а нам є чим поділитися).

Тобто хочеться сказати депутатам від опозиції: хлопці, припиняйте клеїти дурнів – нарешті беріться до роботи, бо вже нудить від вашої нікчемності. Найвища пора опуститися на грішну землю, навести лад у своїх головах і сформулювати послідовний план стратегічних і тактичних заходів, а не повторювати пустопорожні гасла.

Чуємо загальні фрази про необхідність змінити систему влади. Правильно. Але як це зробити? Очевидно, що потрібно відновити правове поле, яке б не допускало монополізації влади в одних руках. Отже, йдеться про відновлення Конституційного ладу, зруйнованого внаслідок неконституційного скасування Конституції, ухваленої 08.12.2004року.

Тобто, відбулася узурпація влади у шахрайський спосіб. Це легітимний і найбільш реальний шлях, який потребує 226 голосів у парламенті, аби скасувати незаконне рішення Конституційного Суду. Адже КС не мав права брати до розгляду Конституційне подання народних депутатів, бо КС може розглядати відповідність законодавчих актів Конституції, а не саму Конституцію. Зміни, внесені у 2004р., з 1 січня 2006р. вже стали невід’ємною частиною Конституції. А вносити зміни до Конституції може лише Верховна Рада України, яка цього не робила.

Тому викликає подив, чому лідери нинішньої парламентської опозиції не акцентують увагу на цьому, а ведуть розмови про нову Конституцію. В наших умовах це безплідні і безвідповідальні розмови, які вигідні лише Януковичу. Таке цілком законне повернення до Конституції було б першим дуже важливим етапом зміни системи влади через відновлення Конституційного ладу, відновлення парламентаризму і різке обмеження повноважень Януковича. Обмеження повноважень Януковича було б відчутним ударом по стрижню нинішньої кримінальної влади. А на майбутнє, це було б запорукою узурпації влади будь-ким, хто прийде на зміну Януковичу.

Не знаю чому нинішня опозиція не йде цим шляхом: не розуміє чи не хоче? Натомість повторює немов мантру вимогу відставки уряду, яка навіть якби й відбулась, то при нинішньому статус-кво Януковича до якісних змін не призвела б, хоч уряд Азарова і негідний, а за багатьма членами тюрма плаче.

Постає питання: як змусити парламент піти на такі зміни? Тут потрібний комплексний тиск як внутрішній, так і зовнішній. Про внутрішній тиск на представників «партії регіонів» мова йшла вище.

Крім цього треба за всяку ціну домагатися зовнішнього солідарного тиску через санкції (замороження банківських рахунків, арешт майна за кордоном) проти ключових фігур нинішнього режиму: сім’ї Януковича, Азарова, Клюєва, олігархів Ахметова, Фірташа та інших.

Чомусь досі опозиція про санкції навіть не згадувала. І нарешті Яценюк на 12 січня згадав про санкції, але заявив, що першим у цьому списку буде міністр Захарченко. А чому не Янукович (глава мафії), Азаров, Клюєв (який зловісно працює проти України) та інші.

Справа ця дуже нелегка, враховуючи користолюбні інтереси західних партнерів, але для України конче необхідна. Тільки відчутний удар по матеріальних інтересах представників влади і олігархів (а багатства у них на Заході величезні) може захитати політичну базу режиму Януковича і компанії.

З відповідними зверненнями до урядів, парламентів, окремих фракцій і депутатів західних країн опозиція, як офіційний представник народу, вже давно повинна була звернутися.

І зараз не пізно. І це повинно бути не кулуарно, а гласно і підзвітно «Майдану».

Крім цього треба звертатися за підтримкою громадських, бізнесових організацій і особливо західної преси, які можуть формувати громадську думку у своїх країнах з метою впливу на владні структури своїх країн. Тут вже синхронно з опозицією до подібних заходів повинні вдаватися наші громадські організації, журналісти, буквально всі хто може.

Потрібно наполегливо пояснювати західним партнерам, що наша боротьба за свободу і незалежність України водночас є боротьбою за європейську і світову безпеку.

Адже наша боротьба ускладнюється потужним впливом зовнішнього фактору – російського імперіалізму, який діє через свою п’яту колону, що інфільтрована державні структури України.

Поглинання України російським імперіалізмом було б загальноєвропейською катастрофою і суттєвою загрозою для світової безпеки. Про це маємо невтомно нагадувати урядам і суспільствам Західним країн.

Ми мусимо перемогти і відстояти незалежність України – саме за це йде головна боротьба сьогодні – і це буде перемогою всього цивілізованого світу! Крім того опозиції, як офіційному представникові українського народу, доцільно попередити російські офіційні інстанції, що український народ не нестиме відповідальності за домовленості і договірні зобов’язання Януковича (як особи, що втратила легітимність глави Української держави) в тому числі фінансового характеру.

А тепер про деякі питання тактики.

Опозиція вимагає відставки міністра Захарченка. Це правильно, але недостатньо. Потрібно обов’язково вимагати притягнення до кримінальної відповідальності, адже без його розпорядження неможливим було б необґрунтоване задіяння підрозділу спецназу «Беркута» проти мирних студентів. Не менш важливо ставити в пакеті вимоги: притягнути до кримінальної відповідальності командира і бандитів з «Беркута», які безпосередньо катували студентів, командира підрозділу внутрішніх військ, які стояли в оцепленні на Майдані з 29 на 30 грудня. Цей офіцер (слово не повертається називати його офіцером) повинен був дати наказ захистити студентів від бандитів і роззброїти цих виродків. Також повинен понести кримінальну відповідальність командир підрозділу внутрішніх військ, який вишикував перед екіпірованими до зубів бандитами «Беркута» і прикрив цих головорізів, солдатами без засобів індивідуального захисту (щитів), чим підставив їх під удари провокаторів. Тут очевидна злочинна змова.

Такі вимоги потрібно ставити наполегливо, а не так як це робить наша найчисельніша і найбездарніша за всю історію незалежної України опозиція. Хіба не смішно, коли Яценюк щось переказує Януковичу через Рибака. Опозиція повинна бути готова на вчинки, що за ними, поки що, не спостерігається.

Я міг би не один приклад навести як ми, депутати 1 і 2 скликань діяли.

У свій час ми активно тиснули на президента Кучму і таки змусили його звільнити Табачника з посади глави адміністрації президента.

Другого квітня 1992 р., в неділю, нас троє народних депутатів з 15 години до 21:00 сиділи в приймальні президента Кравчука з вимогою вирішувати питання по Чорноморському флоту. На другий день, 5 квітня 1992 р. на засіданні РНБО був схвалений указ про підпорядкування ЧФ Україні (я особисто був на цьому засіданні РНБО). Інша справа, що пізніше, вже після засідання РНБО, Кравчук самочинно змінив суть цього указу, чим вчинив, до речі, кримінальне діяння.

О. Тягнибок, мабуть не забув, як у 1992 р. ми з народним депутатом Іриною Калинець до 12 години ночі не відступалися з кабінету заступника міністра МВС поки не домоглися звільнення його хлопців.

Ну а що ж нинішні депутати, хоч раз навідалися колективно на робоче місце до Януковича. Невже він, за допомогою Беркута, буде викидати народних депутатів з адміністрації президента. Так тоді може депутати нарешті зрозуміють, що Янукович нелегітимний президент.

Або чому вся наша доблесна депутатська рать досі не влаштує прийом Генеральному прокуророві в його приймальні з вимогою нарешті припинити свавілля, яке чинять каральні ограни? Де ваша вимога, шановна опозиціє, припинити свавілля, наприклад, проти активістів Автомайдану? Активна вимога, а не різноманітні прес-конференції і болтологія?

Але для того, щоб чогось домогтися, потрібно бути готовими на серйозні вчинки, адже звання народного депутата багато до чого зобов’язує. Ну але це ж не зі смолоскипами прогулюватися. До речі, українські націоналісти зі смолоскипами ніколи не ходили, бо, по-перше, це ніколи не будо в українській традиції, а, по-друге, вони займалися конкретною корисною роботою, а не дешевим піаром.

Будемо сподіватися, що спільними зусиллями пробудимо від летаргічної дрімоти наших депутатів і вони нарешті відкинуть маніловщину про вибори при Януковичу і візьмуться за конкретні справи. А ми, Народна Рада, завжди готові їм у цьому їм допомагати.

Герой України

Степан Хмара

Січень 2014 р.